Сочинение

Через все життя пронесла молода вчителька Вікторія Борисівна свою єдину любов до Тимофія, якого покохала ще в юності. Тоді їм довелося розлучитися, але минув час, і Бог знову поєднує самотні долі. Їхня любов, випробувана часом і труднощами, розквітає знову, проте вже зовсім іншими фарбами."Віка стояла і слухала, як він своїми словами руйнував її життя. У голові народжувалися різні думки, кожна з яких розсипалася на сотні найдрібніших уламків, що ранять до крові її серце. Вона усвідомлювала, що втрачає кохану людину, а разом з нею і частину самої себе. Невимовний біль мучив серце. Гнів та розпач охопили її. Вікторія у сльозах упала на диван. Крізь ридання вона чула, як зачинились за Тимофієм двері, і їй здалося, що зупинилося життя, а завтрашній день ніколи не настане..."