Слепец

Вискочивши з двору, він побіг вулицею, не думаючи, куди й навіщо біжить. У грудях клекотіло від обурення і він, пробігши кілька кварталів, попрямував до міського парку. Там його бажання трощити виплеснулося назовні, і він став штовхати урни, що стояли вздовж доріжок. Сміття вивалювалося на траву та доріжки; але цього йому здалося мало, і він щосили штовхнув лаву, що попалася. Одна з її дощок не витримала удару і, зламавшись навпіл, оголилася білими гострими трісками. Таке ось зламане йому здавалося і власне життя. Дивлячись на свіжу тріску, Андрій відчув, що його бажання трощити, задовольнившись зробленим, згасло. Втомлено опустився він на сусідню лаву, зігнувшись по-старому і впершись підборіддям у стислі кулаки. Обурення змінилося цілковитою байдужістю. Андрій навіть не думав, чим займатиметься далі чи як повернеться додому. Єдине, що ще хотілося: це розчинитись у просторі, зникнути назавжди. Але зникнути не вдалося: несподівано перед ним виник міліціонер, який зажадав: "Ваші документи, громадянине!"