Предназначена жить

"...Одразу стало темно, ніби померкло сонце. Павло повільно йшов вулицею, сам не знаючи куди, нічого не бачачи і не чуючи. Все завмерло в ньому, затихло, знебарвилося. Обірвалися всі нитки почуттів, які пов'язують його з навколишнім світом. Згасла надія. Від кожного кроку, що ніс його все далі від батька, до якого він так прагнув, болісно стискалося серце, і ніби нестерпна важка, свинцева грудка опустилася на саме дно його душі, намітивши початок нової, глибокої рани, що не гоїться з роками..."